Перша в історії інженерна споруда, зведена у стилі українського модерну. Це Київська очисна станція. Її збудував Микола Даміловський у 1914 році, а зруйнували її у 1990-х роках, вже за незалежності. Покращувачі покращували Саперну Слобідку. Унікальну і неймовірно красиву будівлю радянські пам’яткоохоронці пам’яткою не вважали і не внесли у Реєстр. Їх українські правонаступники зробили те саме. Шедевр УАМ знесли, як звичайний старий мотлох. Інформацію нам допоміг отримати Андрій Власенко. Він же надав фото, автори яких Галина Сита та А. Смолин. Замалював станцію (чоловий фасад, не той, що на світлинах) видатний дослідник українського модерну, Віктор Чепелик.
Ось що Віктор Чепелик писав про цю унікальну споруду у своїй книзі “Український архітектурний модерн”:
Багаторічна боротба за створення міської очищувальної станції завершилася її побудовою у зовсім недоречному місці – в Саперній слобідці на березі старовинної річки Либідь, що впадає в Дніпро у зоні відпочинку киян. Це порушувало екологічний баланс південної частини приміської зони. Невдалий вибір території для станції цілком залежав від міської влади.
Станція складалася з низки інженерних споруд, серед яких виділявся невеликий будинок, в якому було приймальне відділення і підсобні приміщення. Внесення в архітектуру подібної дуже скромної споруди народностильової теми було нежданим і навіть невмотивованим її функцією. Проте М.О.Даміловський зробив цей перший крок в галузь архітектури інженерних споруд, виступивши в ній піонером. Будинок мав два об’єми, один у вигляді невисокої присадкуватої вежі (там знаходилося приймальне та переробне відділення), другий – видовжений (де були підсобні приміщення). Міцні цегляні стіни з невеликими вікнами, високий дах, шестикутні двері створили раціональний образ будинку, який дещо нагадував сільські господарчі споруди. Завдяки цьому раціональність конструктивного рішення і функціональна виправданість об’ємів та розпланування не завадили образності, бо вона сама на них базувалася. Лаконічні й трохи важкуваті за малюнком форми архітектури створили виразний образ цього першого в народностильовій архітектурі будинку інженерного призначення. Він зберігся до нашого часу, хоч і в дещо пошкодженому стані, бо досить давно, майже п’ятдесят років тому, припинив функціонувати за призначенням.
Маючи цей перший досвід застосування народностильових форм в інженерній споруді, М.О.Даміловський уже за радянських часів створить будинки станцій водогонів у Кривому Розі, Білій Церкві та інших містах, розвиваючи народностильову архітектуру на другому етапі формування УАМ.
